Основні тези християнської етики миру та їхня застосовність щодо України

Лекція Маркуса Фогта (Мюнхенський університет імені Людвіга і Максиміліана) в Ужгородському національному університеті від 3.10.2018 [редакція від 18.12.2018]

1. Розбіжність ідеалу й реальності

З християнської точки зору участь у залагодженні конфліктів є необхідним наслідком віри в Бога, оскільки віра як універсальний Бог об’єднує всі народи в одну загальнолюдську сім’ю. Вона як милосердний Господь особливим чином захищає права слабких, гноблених і тих, хто опинився в чужому для себе середовищі. Примирення з Богом дає сили для примирення з людьми і навпаки. Це примирення спрямоване на подолання структур несправедливості, гріха й насильства. Власне, по суті вся історія взаємодії Бога зі своїм народом – це «проект з подолання насильства […], розуміння присутності Божої та образу Божого поза цією динамікою неможливо» (Freistetter/Wagnsonner 2010, стор. 38). Етика миру торкається самої сутності християнського самовизначення, а, отже, і Церкви. Миротворчість переростає у випробування життєздатності віри.

Незважаючи на наявність суспільного договору про мир, історія християнства сповнена насильства, тому в дослідницькій літературі часто заперечується думка про внесок монотеїстичних релігій у мир і ненасилля. Крім закликів до миру і примирення у релігіях також явно виражений значний потенціал до насильства й нетерпимості (Angenendt 2018; Zagorin 2003). Цікаво, що в цьому плані саме монотеїзм викликає найбільші підозри, адже усвідомлення того факту, що Бог один, а отже твоя віра – єдина правильна, часто ставало і стає причиною насильства. Абсолютизація у монотеїстичних релігіях власної системи світорозуміння і моралі постійно дає підстави для конфліктів (Assmann 2003). Можливо, з точки зору історії культури за традицією ритуальної жертви також ховається схильність до насильства (Girard 2006; Palaver 2004). Хоча існує і протилежне твердження: міфи, які містять у собі елементи насильства, слугують для відведення агресивного потенціалу (катарсис) і, найімовірніше, характерні для етики, що не приймає насильство. У наукових розборах християнської етики миру потрібно критично підходити до подібних питань і двоїстих положень (Altner 2003; Stipp 2017).

Таку амбівалентність щодо миру й насильства можна спостерігати у більшості релігій: з одного боку, ідеали миру грають центральну роль у самовизначенні практично всіх релігійних громад, а з іншого боку, форми релігійних вірувань були і є середовищем суворого відмежування від «невіруючих» і «фактором ескалації» насильства (Rittberger/Hasenclever 2001). Перед обличчям «нової релігійної нетерпимості» (Nussbaum 2014), що розпалює сьогодні конфлікти в усьому світі, все вищесказане набуває особливо вибухонебезпечного характеру. Вкрай напружене становище в Україні склалося через релігійні й націоналістичні чинники (Boeckh/Turij 2015), але в той самий час варто відзначити зростання міжрелігійного та міжкультурного порозуміння не тільки всередині світової Церкви (що особливо посилилося завдяки діяльності теперішнього Папи), але й в Україні (наприклад, завдяки Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій)[1].

Однак все вищесказане не означає, що можна знехтувати істотними відмінностями як між світовими релігіями, так і в межах однієї релігії всередині окремих конфесій і течій. До уваги також потрібно приймати внутрішньорелігійні відмінності, які виникають на різних історичних етапах. Адже саме завдяки розмаїттю всередині релігій, конфесій та релігійних течій вони всебічно взаємодоповнюються та благотворно впливають одна на одну (Küng 2001; Küng/Kuschel 2001; Vogt/Thurner 2017). У цьому плані знаменитим став підхід, яким Ганді поєднав індуїстський принцип ненасильства (ахімса) з біблійним ідеалом, що проголошує любов до ворога свого, з чого потім виросла його суспільно-громадянська концепція ненасильницького опору, що стала в ХХ столітті найважливішою стратегією боротьби проти несправедливих режимів. Успіх застосування кожної стратегії, зрозуміло, залежить від конкретної ситуації. Однак слід розуміти, що християнська етика миру аж ніяк не означає відмову від полеміки, опору й боротьби. Її метою є надання цивілізованих форм способам вирішення конфліктів. І щоб зберегти себе в умовах непримиренних протиріч сучасного світового суспільства в якості сили, здатної вказати шлях людству, християнська етика повинна об’єднати міжрелігійні, міжкультурні, суспільно-громадянські й соціально-наукові підходи (пор.: Altner/Michelsen 2003; Girard 2006; Heidenreich 2006; Heinrich 2006; Vogt 2013; 2015; 2018a; 2018b; Schockenhoff 2018, особливо стор. 578-740).

2. Аргументи на користь просвіченої релігії

Виклик, на який християнська етика все ще шукає гідну відповідь, – це теорія «Зіткнення цивілізацій» (Huntington 2002), згідно з якою глобальні конфлікти ХХІ століття будуть виникати в основному з боротьби культур, а, отже, і релігій за самоствердження. На перший погляд здається цілком правдоподібним ставити в центр світових конфліктів протиборство між «християнським Заходом» і арабсько-ісламістською культурою. Однак у той самий час є емпіричні підстави відкидати подібну точку зору: різні релігії та культури століттями могли й можуть мирно співіснувати одна з одною. Прекрасним прикладом для підтвердження цієї думки слугує багатонаціональна австро-угорська монархія, яка привела до культурного розквіту один з регіонів сьогоднішньої України та забезпечила мирне співіснування різних конфесій і релігій (пор.: Koschyk 2018: стор. 351f.). Тільки у тому випадку, якщо до існуючої взаємодії додаються маніпуляції та релігійні, національні чи культурні конструкти з ідентичності, протиставлення стає політично значущим і потенційно вибуховим (Sen 2007). Релігія, як правило, не причина, а чинник ескалації насильства (Rittberger/Hasenclever 2001: стор. 161-163 і стор. 180-193). Нею і нами знову і знову зловживають у політичних зазіханнях на владу й огульних узагальненнях, що стосуються інородців та іновірців. І, тим не менш, релігії сьогодні повинні бути самокритичні, відповідаючи на запитання, чи послідовні вони в навчанні своїх поборників толерантності, примиренню, миру та ненасильству. Перед обличчям політичної вибухонебезпечності змішування релігій і насильства вони повинні активно перешкоджати тому, щоб їх розглядали, пропагували або неправедно використовували в якості мотиву для розв’язання війни. Всім потрібна просвічена релігія. Однак релігіям, перед тим як перейти до забезпечення миру, слід розібратися зі своїми внутрішніми протиріччями, оскільки «не буває миру між націями без миру між релігіями, а миру між релігіями – без діалогу між релігіями» (Küng 1990: стор. 102f; пор. також: Altner 2003: стор. 81-96). Критичний розбір способу мислення, що призводить до легітимації насильства, є необхідною складовою захисту вільних демократій. І це завдання стоїть одночасно перед наукою, педагогікою та суспільством у цілому (Heinrich 2006; Beestermöller 2007: стор. 335-339). І якщо релігії хочуть виконувати миротворчу місію, вони не повинні відмовлятися від критичного аналізу власних протиріч. Важливими кроками в напрямку просвіченої, вільної від власних протиріч релігії є розвиток свідомості, відкритої «неоднозначності світу», а також «толерантність і повага до різноманіття» (Bauer 2018: стор. 31-40).

Просвітництво, яке дає можливість конструктивно-критично оперувати відмінностями в претензіях на істину в різних релігіях, – це найкраща протиотрута від фундаменталістських ідеологій. Воно, наприклад, виступає проти використання релігії для будь-яких зазіхань на панування або для створення узагальнених ворожих образів іновірців або атеїстів. При цьому просвітництво не повинно ототожнюватися з концепцією секуляризму, а бути самокритичним і відкритим до всього, що виходить за межі нашого розуму і що не може гарантувати держава (Böckenförde 2007; Kress 2008). І навіть якщо в перспективі нової просвіченої релігії роль останньої в питаннях миру буде суперечливою, вона все одно покаже, що релігія є і буде невід’ємною частиною суспільства. І саме тому фактор релігії є надзвичайно значущим для розуміння і подолання сьогоднішніх світових конфліктів. У цьому можна остаточно переконатися за допомогою актуальних прикладів. Так, міжнародний тероризм неможливо перемогти тільки військовими методами. Виключно військові методи не вирішать і конфлікту в Україні, оскільки в його основі лежать не раціональні політичні інтереси (і навіть Росія своєю агресією, імовірніше, нашкодила, ніж принесла користь, власній зовнішній політиці та, безумовно, завдала збитків власній економіці), а національно й релігійно заряджений конфлікт ідентичності (Golczewski 2018; Hnyp 2018; на тему моральної граматики конфліктів ідентичності див.: Honneth 1992). У цьому конфлікті Церкви відіграють важливу роль (Julian 2018). І


[1]Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій була заснована в 1996 році. Її головними завданнями стали сприяння міжконфесійному діалогу та співробітництво з державою в якості консультаційного органу при розробці правових норм, що регулюють відносини Церкви й держави. У неї входять 18 Церков і організацій, що охоплює 95% всієї релігійної громади України. У Раді представлені найважливіші християнські конфесії та інші релігії країни: Православні Церкви в Україні, Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква, Євангельська Церква, іудеї та мусульмани, пор .: Mykhaileyko 2015: стор. 33f. З жовтня 2018 року Православні Церкви в Україні підкоряються Вселенського Патріархату Константинополя в Стамбулі, що призвело до значної напруженості всередині православ’я та створення політично вибухонебезпечної ситуації. У 2016 році до Української Православної Церкви Київського Патріархату віднесли себе 45,7% населення, до Московського Патріархату – 13,3%, до Української Автокефальної Православної Церкви – 0,8%.

Повний текст статті скачати: https://ircef.org/wp-content/uploads/2019/07/%D0%9E%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96-%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B8-%D1%85%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%83-%D1%82%D0%B0-%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%8F-%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_Vogt_UKR.doc

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.