СВЯТЕ ПИСЬМО З РОЗВАЖАННЯМ НА 20 БЕРЕЗНЯ

 

Псалом 103

Благослови, душе моя, Господа!* Господи, Боже мій, ти вельми великий! Ти одягнувся величчю і красою,* ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв, неначе намет, небо,* ти збудував твої горниці у водах. Із хмар собі робиш колісницю,* ходиш на крилах вітру. Вітри своїми посланцями учиняєш,* полум’я вогненне − слугами своїми. Ти заснував землю на її підвалинах,* не захитається по віки вічні. Безоднею, немов одежею, покрив її,* понад горами стали води. Перед погрозою твоєю вони тікали,* перед голосом грому твого тремтіли. Підвелися гори, зійшли долини до місця,* що ти їм призначив. Поставив їм границю, якої не перейдуть,* щоб знову покрити землю. Джерела посилаєш у ріки,* які течуть проміж горами. Усю звірину, що в полі, вони напувають,* дикі осли там гасять свою спрагу. Над ними кублиться небесне птаство,* з-поміж гілляк дає свій голос. Ти напуваєш гори з твоїх горниць,* земля насичується плодом діл твоїх. Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям,* щоб хліб із землі добували: Вино, що серце людське звеселяє, олію, щоб від неї ясніло обличчя,* і хліб, що скріплює серце людське. Насичуються дерева Господні,* кедри ливанські, що посадив їх. На них гніздяться птиці;* бусли – на кипарисах їхнє житло. Високі гори для оленів,* скелі − для зайців притулок. Ти створив місяць, щоб значити пори;* сонце знає свій захід. Наводиш темряву, і ніч надходить,* що в ній ворушаться усі звірі дібровні. Левенята рикають за здобиччю своєю,* поживи від Бога для себе просять. Ховаються, як тільки зійде сонце,* лягають у своїх норах. Виходить чоловік до свого діла,* і до своєї праці аж до вечора. Яка їх, твоїх діл, Господи, сила!* У мудрості все ти створив, − повна земля твоїх створінь. Ось море велике, прешироке, * у ньому плазунів без ліку, звірів малих і великих. Там кораблі проходять,* є і левіятан, якого ти створив, щоб ним бавитися. Усі вони від тебе дожидають,* щоб дав їм у свій час поживу. Коли даєш їм, вони її збирають,* як розтулюєш твою руку, вони насичуються благом. Вони бентежаться, коли ховаєш вид свій;* як забираєш дух у них, вони гинуть і повертаються у свій порох. Зішлеш свій дух, – вони оживають,* і ти відновлюєш лице землі. Нехай слава Господня буде повіки,* нехай Господь радіє творами своїми. Спогляне він на землю, і вона стрясається,* торкнеться гір, вони димують. Я буду Господеві співати поки життя мого,* псалми співатиму, поки буду жити. Нехай буде приємна йому моя пісня;* у Господі я веселитимусь. Нехай грішники з землі щезнуть, і беззаконних більше нехай не буде.* Благослови, душе моя, Господа. __________________________ Бог створив рай і поселив у ньому нас. Так, за тисячоліття існування людина добряче понищила землю, і велика частка різних природніх катаклізмів, більшого чи меншого масштабу, відбувається саме з нашої вини: ми не вміємо цим даром добре користуватися, або не хочемо вміти. Ми все надіємося, що десь там, у близькому майбутньому, людство оптимізує свою життєдіяльність. Але тут і зараз мало що змінюємо. Робимо відверті дурниці, знищуючи те, що відновити не вдасться навіть нашим внукам… Ми добряче загрузли у несправедливості. Вправний брехун, диявол, вміє знаходити аргументи, щоб люди, чинячи найтяжчі гріхи, вважали, що роблять благо: для себе чи навіть для людства. І тільки Бог зуміє допомогти нам відкрити очі на те, до чого ми «докотилися». Чому так важко просто покаятися: перед Богом, перед людьми? Чому так важко просто почати відновлювати втрачений рай, а не поширювати натомість на землі справжнє пекло? Боже, поможи нам помудрішати і цінувати все те і всіх тих, що є Твоїм творінням. А насамперед – людей, які є поруч.
http://dyvensvit.org/bible-daily/2017-03-20/1007184

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.